Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 193 Харківської міської ради"

 






Емоційний розвиток дитини

 

ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ.

 

            Емоційний світ дитини потребує пильної уваги. На які ж емоції варто звертати увагу в процесі спілкування з дітьми? Існує кілька класифікацій. Одна з найпоширеніших – класифікація К. Ізарда, в якій виділяється 10 базових емоцій. Кожна з них спричиняє різні внутрішні переживання та різний їх зовнішній вияв. Розглянемо ретельно кожну з цих емоцій.

 

 

ІНТЕРЕС – позитивне переживання, характерне для дітей. Інтерес відіграє важливу мотиваційну роль у формуванні та розвитку навичок, умінь, інтелекту і творчих прагнень, забезпечує працездатність.

РАДІСТЬ – активне внутрішнє задоволення, переживання впевненості в собі, власної значущості, успіху своєї діяльності. Домінування цієї емоції комфортне для людини.

ПОДИВ – пов’язаний із сприйняттям чогось раптового, несподіваного, неочікуваного.

СУМ -  зневіра, безнадія, ізоляція. Ця емоція гальмує розумову і фізичну активність дитини.

ГНІВ – обурення, невдоволення чимось. Гнів – один із компонентів агресивної мотивації. Контроль над нею відіграє важливу роль у процесі соціального розвитку дитини.

ВІДРАЗА -  украй неприємне відчуття, викликане чимось бридким, огидним, потворним.

ПРЕЗИРСТВО – переживання глибокої зневаги до когось (чогось) морально низького. Презирство призводить до збільшення почуття власної значущості і до знецінювання об’єкта презирства. У ситуаціях, що активізують гнів, водночас актуалізуються емоції відрази та презирства. Комбінація цих трьох емоцій розглядається як тріада ворожості.

СТРАХ -  відчуття сильного переляку. Боязні когось (чогось). Переживання страху сприймається як загроза особистій безпеці, супроводжується почуттям невпевненості, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію.

СОРОМ – невдоволення собою, яке викликає бажання сховатися, втекти.

ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ – пов’язане з переживанням порушень моральних та етичних норм.

 

Інші емоції, відповідно до теорії К. Ізарда, є похідними. Особливості їх зовнішнього прояву визначаються за виразними рухами тіла, за інтонаціями, тембром голосу. Виразні дії не лише визначають, але і формують почуттєву сферу.

ПРИЧИНИ ЕМОЦІЙНИХ ПРОБЛЕМ ДИТИНИ.

Усвідомлення бажання батьків мати дитину – дуже важливий момент у формуванні психоемоційної структури особистості дитини. Позитивне сприйняття себе, життя й оточуючих формується в дитини на внутрішньоутробному етапі. «Мене хочуть, люблять, чекають» - така формула, записана в підсвідомості, стає підґрунтям розвитку, визначає життєвий шлях особистості.

Діти, в появі яких на світ батьки сумнівалися, суттєво відрізняються від бажаних малюків. Своєю поведінкою небажані малята ніби карають батьків за те, що їх «не хотіли, не любили, не очікували». Таких дітей можна відрізнити без особливих зусиль: вони негативно ставляться до оточуючих, багато чого роблять наперекір дорослим, погано справляються з ситуаціями, що потребують усвідомлених і вольових зусиль. А головне, що найбільше хвилює і батьків, і педагогів, - те, що такі діти не люблять себе, вважають, що світ навколо ворожий, і  як психологічний захист вибирають емоційні та поведінкові реакції, які не сприймають оточуючі: агресивність, замкненість, несміливість або ж навпаки – демонстративність, капризність, некерованість. Батьки, котрі вже давно прийняли і полюбили свою дитину, дивуються: чому вона така, що вони роблять не так? Глибоке усвідомлення важливості періоду внутрішньоутробного розвитку дає можливість діагностувати психоемоційні порушення у дітей і допомагає обрати правильні та ефективні методи корекції.

 

Наступним важливим фактором у діагностуванні причин дитячої тривожності та емоційних проблем є момент появи малюка на світ, тобто пологи. Якщо у дитини спостерігаються емоційні відхилення, то треба згадати, дізнатися, які були пологи – ускладнені, своєчасні чи з відхиленнями, як мати уперше зустріла немовля: посмішкою чи зі стражданням на обличчі. Відповіді на ці запитання пояснюють дуже багато у появі ускладнень в емоційному розвитку дітей.

У психології є поняття «родова травма». Ідеться не про органічні наслідки пологів, а про подію, сповнену глибоким психологічним змістом для кожної людини. Захищений, спокійний, гармонійно пов’язаний із мамою і диханням, і харчуванням, і серцебиттям зародок почувається дуже добре. А якщо в процесі вагітності у мами багато проблем (захворювань, страхів, тривог, стресів), то зародку не зовсім затишно.

Приємне вологе середовище, тиша, ніжні звуки, ласкаве прогладжування мами і тата, спокійна, безпечна темнота – тільки насолода, задоволення, спокій. Та раптом настає момент, коли необхідно розлучатися з цим: зникає волога, з’являються настійливі поштовхи, щось тисне і змушує виходити в невідоме. Перший людський страх – не страх смерті, а страх перед життям.

Дуже важливо зустріти маленьке створіння радісно, легко, дружелюбно. Кожна людина, котра зустрічає немовля, повинна дарувати йому посмішку. Не дарма в сучасній медицині намітилася тенденція позитивного «облагородження» ситуації пологів, коли батькові дозволяється бути присутньому під час народження свого маляти, можливі пологи у воді, передбачається тілесний контакт матері і дитини після механічного розриву пуповини – тієї нитки, яка в психологічному плані ніколи не розірветься, а весь розвиток дитини, її дорослішання та набуття самостійності тільки поступово підсилять її. Людина, котра знає і глибоко усвідомлює важливість пологів, серйозно готуватиметься до них, а оточуючі намагатимуться зробити цей процес якомога комфортнішим і візьмуть активну емоційну участь у зустрічі новонародженого із зовнішнім світом.

Емоційний розвиток не менш важливий , ніж розвиток когнітивний чи фізичний, соціальний або мовленнєвий, і вимагає від дорослих уваги та підтримки. Поведінка дорослих може як підтримати, так і загальмувати емоційний розвиток дитини. Уже у двох-трьохмісячної дитини викликає позитивне емоційне пожвавлення стосовно мами чи іншої близької людини. Ці емоції, які і є основою, зародком усіх вищих почуттів, названі в психології «комплексом пожвавлення». Вони формуються в перші місяці життя дитини через набуття досвіду практичної взаємодії та спілкування з близькими, дорослими. Дорослі допомагають дитині задовольняти всі її життєві потреби, голублять її, забезпечують комфорт. Якщо такий досвід у малюка відсутній або ж недостатній, то поява комплексу пожвавлення затримується, він може й зовсім не з’явитися, що негативно вплине на подальший розвиток дитячої особистості.

По мірі розвитку в дитини формуються нові потреби та інтереси. Вона починає цікавитись не лише вузьким колом речей, які безпосередньо пов’язані із задоволення її органічних потреб у їжі, тепла, фізичному догляді, а й широким колом предметів, явищ, подій; емоційні прояви малюка стають складніші і змістовніші. Наприклад, наприкінці першого року життя дитина може відчувати задоволення від звуків музики, іграшок. У віці немовляти в дитині виникає чимало емоцій: радість, прихильність, страх, тривога, задоволення, гордість. Протягом дня дорослі спостерігають і відчувають прояви різних дитячих емоцій. Немає правильних і неправильних почуттів, усі вони відіграють важливу роль, насамперед дають і дітям, і дорослим інформацію про стан. Позитивні емоції, такі як переживання приязного ставлення, ніжності, свідчать дітям про те, що їх люблять і цінують. Радість, задоволення, довіра створюють відчуття безпеки та надійності. Завдяки цим емоціям малюки знають, що в їхньому світі все гаразд, близькі допомагають набувати нового досвіду і повторювати вивчене. Інші емоції свідчать про небезпеку і невдоволення, попереджають про те, що щось не так. Гнів означає наявність перешкоди. Сум призводить до зниження енергії і дає час для адаптації до втрати чи розчарування. Страх спонукає до захисту.

Будь-яка емоція чогось вчить. Дорослі мають допомагати дітям усвідомлювати власні емоції та з розумінням ставитися до почуттів інших людей, знаходити ефективні способи справлятися з різноманітними випробуваннями. Перші кроки дорослих, вихователів та батьків, спрямовані на підтримку емоційного розвитку дітей, мають стосуватися розуміння, як і коли розвиваються емоції дітей, які емоційні завдання діти вирішують.

 

Від народження і до трьох років діти переживають дві найважливіші стадії розвитку: довіри (залежності) й автономії (самостійності). Кожна стадія характеризується позитивними і негативними крайнощами, а центральним емоційним завданням стає розв’язання конфлікту між цими крайнощами. Хоча всі діти переживають і позитивні, й негативні емоції, здоровий емоційний розвиток забезпечується тоді, коли переважає позитивний досвід.

Довіра та автономія.

Ці стадії взаємопов’язані, перша є основою для другої. Почуття захищеності й довіри виникає зі стосунків з іншими людьми. Самі собою ці почуття розвиватися не можуть. Дуже важливо, щоб дорослі негайно відгукувались на сигнали, які йдуть від дитини: і на розпач, і на радість.

У будь-який момент діти з розвинутим почуттям довіри й захищеності починають виявляти самостійність. Дуже важливо на цій стадії, щоб дитина почала самостійно спрямовувати свою активність і не виросла людиною, котра постійно сумнівається у власній цінності та в можливостях.

Самостійні діти роблять усе, що спроможні самі робити. Вони знають, що можуть вдатися і до сторонньої допомоги, не втрачаючи при цьому власних ідей.

Залежні діти невпевнені, постійно сумніваються у своїй можливості керувати світом. Вони покладаються на інших, очікуючи від них прийняття рішень, виконання дій. У цьому віці нормально, що діти часто переходять від автономної поведінки до залежної і навпаки. Вони то прагнуть бути дослідниками, то знов хочуть сидіти на руках у дорослих, ні про що не турбуючись.

Якщо у малюків немає можливості для досліджень, якщо їхні спроби бути самостійними наштовхуються на роздратування, нетерпіння чи невдоволення дорослих, якщо їм не дозволяють приймати рішення стосовно себе, у дітей починає домінувати почуття сумніву та невпевненості. І навпаки, малята, в яких розвинуте почуття автономії, - це діти, котрим дано багато можливостей досліджувати й удосконалюватися.

Поступово у дитини виникають найпростіші моральні переживання. З’являється поки що наївне задоволення від виконання прохань.

 

До початку дошкільного віку в дитини з’являється досить багатий емоційний досвід. Вона швидко реагує на радісні і сумні події, легко переймається настроєм інших. Виявлення емоцій дуже безпосереднє, воно бурхливо виявляється у міміці, словах, рухаха.

Особливо важливе значення для маленької дитини мають теплі, ніжні стосунки з педагогами і вихователями. Доросла людина, яка зуміла завоювати симпатію дошкільника, легко навчить його виконувати поставлені вимоги.

На четвертому – п’ятому році життя в дитини вперше з’являється відчуття відповідальності. Це пов’язано з формуванням найпростіших ціннісних уявлень стосовно того, що добре, а що погано. Виникають переживання задоволення, радості при вдалому виконанні своїх обов’язків та засмучення при відхиленні від установлених норм. Такі емоційні переживання з’являються насамперед при взаємодії дитини з близькою людиною і поступово поширюються на інших людей.

За період дитинства особливості емоцій (їх сила, тривалість, стійкістьґ0 змінюються у зв’язку за змінами провідної діяльності дитини та її мотивів, а також через ускладнення стосунків дитини з навколишнім світом. Разом із переживанням комфорту чи незадоволення у дитини виникають почуття, викликані тим, наскільки добре вона виконала свої обов’язки, яке значення мають її дії для інших, як дотримуються нею і оточуючими людьми норми та правила поведінки.

Однією з умов виникнення у дітей дошкільного віку складних емоцій є взаємозв’язок та взаємозалежність емоційних та пізнавальних процесів – двох найважливіших сфер психологічного розвитку.

Виховання відчуттів у дитини має служити формуванню гармонійно розвиненої особистості. Одним із показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального та емоційного розвитку. Недооцінка такої потреби, як правило, призводить до надмірного, однобічного розвитку певної якості, частіше – інтелекту, що, по-перше, не дає змоги глибоко зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, а по-друге, не дозволяє до кінця з’ясувати роль таких регуляторів поведінки дитини. Як мотиви і емоції.

РЕКОМЕНДІЦІЇ З РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ.

            Тепло.

Словом «тепло» ми позначаємо інтерес до дітей, доброзичливість і реагування на їхні потреби. Завдяки цьому діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають.

Щоб виявити тепло:

  • Будьте завжди поруч;
  • Ніжно торкайтеся дитини;
  • Установлюйте і підтримуйте з нею зоровий контакт;
  • Використовуйте можливість, аби поговорити з дитиною;
  • Розмовляючи з дитиною, нахиляйтеся до неї так, щоб вона вас бачила, бачила ваше обличчя.

Чуйність.

Коли реакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують комфорту і затишку, світ для них безпечний. Постійна реакція вихователя на дитину та стосунки, які виникають між ними, - найважливіші чинники, що визначають подальший успіх. Взаємостосунки, засновані на щоденному позитивному контакті дитини й дорослого, роблять дитячий світ захищеним і передбачуваним.

Можливі реакції чуйного дорослого на дії маляти:

  • Щойно малюк починає плакати, візьміть його на руки, з’ясуйте причину сліз та усуньте її;
  • Обговорюйте з членами сім’ї та вихователями, як поводитися з дитиною;
  • У певних ситуаціях поводьтеся згідно з особливостями дитини: наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, а Юрко – аби йому погладжували спинку;
  • Пестіть дитину, коли є така можливість.

      Повага.

Повага до дітей базується на вірі в їхні здібності та позитивний розвиток.

Щоб проявити повагу:

  • Будьте уважні до особливостей, інтересів, потреб, схильностей дитини;
  • Створюйте такі ситуації, аби самі шукали рішення;
  • Просіть дітей поділитися з вами своїми ідеями.

 

      Емпатія.

Емпатія – це здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думки іншого. Емпатія формується за наявності досвіду емпатійного ставлення до себе.

Дорослі можуть по-різному виявляти емпатію до малюка:

  • Пристосовуючись до настрою дитини;
  • Виражаючи її почуття мімікою, голосом, жестами;
  • Повторюючи за дитиною звуки;
  • Називаючи емоції дітей просто і без оцінки: «Ти почуваєшся щасливим», «Ти дуже розхвилювався», «Ти засмучений»;
  • Хвалячи дітей, коли вони виявляють емпатію стосовно інших: «Як ти гарно мене обійняв», «Ти пожалів Марійку»;
  • У відповідь на жести дитини промовляють: «Ти хочеш персик»;
  • Повторюють і розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: «Черевик». Дорослий: «Ти хочеш знайти свій улюблений червоний черевик».

      Щирість.

Щирість означає, що дорослі мають бути правдиві, справедливі, розумні і повинні помічати у дітях хороше.

Способи виявлення щирості:

  • Чесно зізнайтесь, коли щось не так;
  • Не вселяйте дітям помилкові надії;
  • Будьте поруч, коли вони чимось самостійно займаються, аби їх підтримати і підбадьорити;
  • Подякуйте дітям за допомогу чи спробу щось зробити;
  • Пояснюйте, чому ви просити їх зробити те, що їм спочатку робити не хочеться.

 

      Автономність і впевненість.

Для розвитку автономності і впевненості можна використовувати такі прийоми:

  • Дайте дітям можливість самостійного вибору;
  • Нехай вони самі вирішують, з якої чашки пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятися, яку руку мити першою;
  • Дайте дітям змогу самостійно обслуговувати себе: вони можуть самі налити сік, одягтися і допомогти прибрати іграшки;
  • Дозвольте дітям, не забуваючи про їхню безпеку,  досліджувати матеріали, не коментуйте, як саме слід це робити;
  • Дайте змогу фізично досліджувати навколишній світ – вилазити на гірку, ходити по колоді, стрибати з невисоких східців: повторюючи ці дії, діти вдосконалюються;
  • Дайте дітям доволі часу для роботи з різноманітними матеріалами, щоб вони експериментували, пробували, вибирали, бачили результати своїх дій.

Як не варто поводитися.

Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями. З цього досвіду діти виносять корисні або шкідливі уроки. Якщо дорослі ігнорують емоційні сигнали дітей, малюки відчувають, що їхні почуття не мають значення для дорослих або просто «неправильні».

Дорослі часто дозволяють собі неправильно поводитися – вони нав’язують, забороняють, не об’єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці. Вони роблять це, наприклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чи залагодити її гостроту. Ефект у такому випадку – зворотний. При цьому ситуація не просто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляються можливості зрозуміти, як можна було справитися зі своїм станом.

 

Шляхи сприяння емоційному розвитку дитини.

Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей, забороняють емоції. Слова «не бійся», «не можна сердитися», «ану, посміхнись», «чого тут плакати» спростовують переживання емоцій.

Часом дорослі знецінюють емоції дітей – «нічого страшного тут немає», «нічого поганого з тобою не трапиться». Як правило, дорослі хочуть зробити, як краще, але, нажаль, така реакція сигналізує дітям, що їхні почуття та емоції неправильні, не сприймаються дорослими, що вони роблять щось неправильно.

Правильна стратегія у таких випадках – визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше.

Жартувати над дитиною, соромити її, щоб вивести з емоційного стану, неправильно. Діти ображаються, коли чують : «Ти ж не маленький», «Ти ж не дівчинка», «Ось я бабусі розповім, як ти поводився». Такі фрази підривають віру дитини у справедливість і любов дорослого, змушують сумніватися у власній правильності і адекватності.

Визнайте наявність страху у дітей і не тисніть на них, коли вони бояться. Помилково вважати, що якщо малят залишати віч-на-віч зі своїми страхами, діти подолають цей стан. Нажаль, коли страхи зростають, вони можуть залишитися на все життя. А неправильна поведінка дорослих у цій ситуації може підірвати дитячу довіру до них. Страхи не слід ігнорувати, потрібно допомагати дитині поступово долати їх.

Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається. Потрібно говорити, що бувають складні, хворобливі ситуації. Важливо пояснити дітям, що з ними відбувається. Ретельно добирайте слова, аби не зашкодити розвиткові здорових емоцій.

Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою. Якщо настрій дорослих різко змінюється, діти починають їх боятися. Поводьтеся так, щоб ваша поведінка викликала у дітей довіру.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції.

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції одразу ж після народження маляти. Важливо вест час продовжувати знайомити дітей з «емоційним» словником. Найкраще діти навчаються на власному досвіді, тому треба, тому треба називати їхні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вчителя, він може сказати: «Катрусю, ти сердишся». Так дорослий пов’язує набутий досвід із поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що можна описати, легше впоратися. Якщо дорослі так поводяться, діти вчаться краще розуміти свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми.

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація відбувається. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якісь почуття можуть бути загострені, а якісь – помірні. Важливо називати емоції, які б вони не були.

Визначте, як себе почуває дитина, і скажіть, звертаючись до неї: «Ти, здається, чимось стурбована?», «У тебе задоволений вигляд». Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть із назв базових емоцій: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити відтінки емоцій та почуттів: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований.

Після нового слова поясніть його значення, наприклад: «Ти розчарована, Катрусю?» Ніяк не можеш скласти пірамідку?». Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати та якомога точніше описувати стан дитини. З часом ваші слова будуть значити для малюка все більше й більше, і дитина краще розумітиме свої почуття.

p nbsp;

/li

nbsp; Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою. Якщо настрій дорослих різко змінюється, діти починають їх боятися. Поводьтеся так, щоб ваша поведінка викликала у дітей довіру.